А ти думав – я теж така,
Що можна забути мене,
І що кинуся, благаючи і ридаючи,
Під копита гнідого коня.
Або стану просити у знахарок
У наговірній воді корінець
І пришлю тобі дивний дарунок –
Мою заповітну напа́хану хустину.
Будь же проклятий. Ні стогоном, ні поглядом
Окаянної душі не торкнуся,
Але клянусь тобі янгольським садом,
Чудотворною іконою клянуся,
І ночей наших полум'яним чадом –
Я до тебе ніколи не повернуся.