Усе своє життя я чув пісню,
колискову, що ти її колись співала.
Усе своє життя я покладався лише на себе,
але тепер мені потрібна твоя допомога.
Усе своє життя я чув пісню,
пісню, що мені колись співала мама.
Усе своє життя я намагався думати своєю головою,
але в мене цього більше не вийде без твоєї допомоги.
Усі мої думки обертаються навколо хворих речей.
Те, про що ми мріяли, походило з країни поза колючим дротом,
де копали окопи в той час, коли інші будували країну, й поки ми спали.
А тепер ми прокинулися, але не впізнаємо самих себе:
вони зруйнували наші вулиці, спалили ігрові майданчики,
де ми бавилися дітьми.
Скільки б ми не пройшли дотепер -
попереду ще довший шлях.
Було таке невгасиме світло
в піснях, на яких я ріс.
Усе життя я покладався на своє щастя,
але з цієї халепи я ніколи не зможу виплутатися.
Усі наші ідеали походили з рожевих восьмидесятих.
Тож тепер ми думаємо про подорожі, білі ночі, Ієна Кертиса, чи ти Майкл Джексон або ж Майкл Болтон?
чи ти пепсі, чи маєш колу? Чи ти невимушено почуваєшся без одягу, з усіма синцями й мозолями,
чи маєш мурашки через те, що тобі холодно?
Чи це є найкраще, що нам могло дати життя?
Скільки б ми не пройшли дотепер -
попереду ще довший шлях.
Усі мої думки обертаються навколо дорогих речей.
О бейбі, де ти була,
ми вже запалили гриль...
Ми все чекали під дощем на щось таке, що так і не сталося, та й ніколи не станеться.
Є лише неясне відчуття,
що щось було втрачене,
що ми розтратили наші накращі часи на заздрість.
Далі ми так і не пішли...
Ті 999 речей, що я би ніколи не став робити,
переважують ті 999 гірших речей, що я їх-таки робив.
Ті 999 речей, що я би ніколи не став робити,
переважують ті 999 гірших речей, що я їх-таки робив.