Famous Flower Of Serving Man [Ukrainian translation]

Мені матуся зла бажала,

Поночі злодіїв послала.

Пограбували, слуг прогнали

І в лицаря життя забрали

Мене вони не зачепили,

Дитя в руках моїх убили.

Не мала в що його сповить,

Окрім пелюшки у крові

Не було чим копать могилу,

Лиш меч, яким дитятко вбили.

Сама могилу я копала,

Сама і сльози проливала.

Сама у дзвони я дзонила,

Сама псалом я голосила.

На камінь голову схилила,

Собі волосся вкоротила.

Елеанор, моє ім'я,

З тих пір змінила на Вільям.

Я королю пішла служити

Зі служників славетна квітка.

Так добре королю служила,

Що управителем зробили.

Як сина він мене любив,

Славетну квітку зі служників.

Його я посмішку ловила

Та швидко серце полонила,

Тож він той день благословив,

Як я пішла до служників.

Та в ліжку ввечері сама

Страшний я бачила кошмар:

Те ліжко у крові червлене

Та злодіїв довкола мене.

Король поїхав полювати,

Вельмож він не схотів узяти.

Дім стерегти мене лишив,

Славетну квітку зі служників.

Король увесь ліс обскакав,

Нічого там не вполював.

Як сам-один він проїздив,

Молочно-білу лань узрів.

Та лань схопилась, поскакала,

Усі колючки притоптала,

То летить, то цокотить,

то спереду, а то позаду.

"О, як же так, чи може буть,

В житті не бачив лань таку.

Такої лані не було,

Боюсь, що вчинить мені зло".

Багато кінь його кружляв,

Від гілки й терна рятував,

Та перш, ніж день кінця добіг,

Заплутавсь в пасмах золотих.

Аж на галяві лань підскочить,

Їм сонце засліпило очі,

Він спішився, меча дістав,

Аж раптом лані й слід пропав.

Трава зелена вкруг росла,

Могила поруч там була.

Присів король на ту могилу,

Його ж бо втома охопила.

Аж тиша впала на дерева,

Завмер і ліс, і сонце, й небо,

Як голуб з лісу надлітав,

Скорботно дуже застогнав.

Той голуб гарний сів на камінь,

І тихо й ніжно заспівав він:

"Моя кохана в день тяжкий

Подалася до служників".

Мов дощ, ішли сльози криваві,

А він продовжував співати:

"Моя кохана в день тяжкий

Подалася до служників".

Король наш зойкнув, заридав

І птаха голосно благав:

"О, пташко, ясно заспівай! "

"То їй матуся зла бажала,

Поночі злодіїв послала.

Принесли страх, принесли смерть,

Своїм шляхом подались геть.

Повір, що серце їй боліло,

Як сипала над ним могилу,

Повір, що серце горювало,

Як ту місцину покидала.

Елеанор, своє ім'я,

В сльозах змінила на Вільям,

І королю пішла служити

Зі служників славетна квітка".

Усе було в сльозах кривавих,

Коли додому поскакав він.

До тої помисли вертались,

Хто чоловіком називалась.

Як звідти сам-один вертався,

Страшною клятвою поклявся:

Що полювання він влаштує,

Та матір, наче ту свиню, вполює.

Всього 24 панни,

Що веселяться в залі бальній,

Та чарівніше за усіх

Славетна квітка зі служників.

До зали в'їхав на коні

Та зупинився поміж них.

Він до сідла її підняв,

Обличчя все розцілував.

Дворяни очі витріщали,

Панянки посмішки ховали:

Повернення таке негоже

Іще не бачили вельможі.

Усіх дворян відправив він

За матінкою навздогін.

Схопили ту, що зло робила,

І до в'язниці посадили.

Людей усіх взяв від зерна

Та їх поставив до терна.

Велике вогнище зробити

Та матір там посадовити.

Дрозда прегарний чули спів,

З куща, в якому він сидів,

Та матір голосніш кричала

з багаття, у якім палала.

Стояла посеред тернів,

І чули її смертний спів:

"Я проклинаю день, в який

Вона пішла до служників".

Вогонь до щік її сягнув,

На підборідді спалахнув,

В її волоссі вирував,

Аж доки і життя не взяв.